1

Інформація для дітей і батьків!

На сьогодні в Україні виявлено активність нового молодіжного руху Ч(П)ВК «РЕДАН», який набирає популярності. Вказана течія складається здебільшого з молоді неформальної зовнішності: довге фарбоване волосся, вподобання до «аніме», перебування у відповідних групах «Телеграм» і «TikTok» та інші атрибути. Конкретна ідеологія відсутня, але полягає у тому, щоб дати відсіч тим, хто їх пригнічує.

Вказаний рух сягає корінням японського мільтфільму-аніме «Hunter x Hunter», де за сюжетом діє злочинна організація «Геней Редан», також звана «Павуком» або «Примарною трупою», її символом є павук із цифрою «4».

Представники субкультури називають себе неформалами, та зазначають, що не асоціюють себе з приватною військовою компанією, а назвалися так лише «жартома» та поступово від нього відмовляються.

«Редан» - це новий напрямок молодіжної субкультури, яка виступає за свободу вибору індивідуального стилю та засуджує насильство з боку «офників» (представники субкультури, які обожнюють культ грубої сили і вважають за краще будь-які питання вирішувати бійкою), скінхедів та інших подібних груп.

Основними центрами проведення зборів підлітків визначають людні місця, такі як: площі, торговельні центри, центральні частини міст тощо.

Учасники скоюють бійки прямо біля вказаних людних місць. Провокування масових бійок серед молоді та підлітків – це спроба російських пропагандистів провести чергову інформаційно-психологічну операцію та використати дітей для дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні.

З 22.02.2023 вказаний рух почав активно поширюватися через «Телеграм» канали на території України. В протистояння руху «РЕДАН» також створюються групи «антиРЕДАН», до якого входить так званий неформальний рух «ОФНИКИ» (підлітки 14 років), які не визнають представників «РЕДАН» та вступають з ними у фізичне протистояння. Обидва рухи закликають до протистояння.

Іноді підліток не може самостійно реалізувати свої бажання. Він знаходить своє місце у молодіжному угрупуванні для свого самоствердження та своєї самореалізації. Деякі батьки навіть можуть не підозрювати, що їх дитина належить до певної субкультури та може мати девіантну поведінку.

В зону проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережі Інтернет не контролюється.

Поліція вкотре закликає батьків спілкуватися із дітьми, звертати увагу на їх коло спілкування, поведінку, способи проведення дозвілля. За умови виявлення тематичних груп відповідних напрямків у месенджерах або скупчень у людних місцях підлітків неформальної зовнішності, просимо негайно інформувати місцеві підрозділи Національної поліції України.

#емоційний_інтелект#сум#смуток #пригніченийстан#допомога

Загальний алгоритм дій:

1. Зрозумійте та озвучте емоцію дитини Якщо дитина плаче, не варто посміхатися або відволікати її, визнайте її право на цю емоцію. Скажіть співчутливим тоном: “Здається, тобі сумно”. Спробуйте назвати причину виникнення почуття: “Це тому, що ...?”.

2. Прийміть емоцію Якщо дитина дозволяє до себе доторкнутися, обійміть її або тихенько погладьте. Розкажіть, що знаєте її стан.

3. Допоможіть дитині впоратися з емоцією.

4. Запропонуйте варіант допомоги.

Вправи (Обирайте те, що вам хочеться саме зараз – сурових правил немає, ви можете провести їх усі або щось одне, використовувати як є чи адаптувати під свою дитину).

Дітям потрібен час, щоб прожити смуток. Тому якщо дитина не відгукується на ваші пропозиції, дайте їй трохи побути наодинці зі своїм сумом. Будьте поруч із нею, а якщо пройшов тривалий час, переходьте до вправ

Як зробити спілкування з дитиною доброзичливим

Пам'ятка для батьків

Визначте те, що вас дратує в дитині. Поміркуйте, чи не пов'язано це з аналогічними якостями або рисами характеру у вас та ваших близьких. Тому якщо хочете змінити дитину — почніть із себе.

Спробуйте порахувати до десяти перш ніж сказати дитині образливі слова. Це дасть змогу витримати паузу та поміркувати над тим, як можна «м'якіше» висловити те, що вам не подобається в її поведінці. Адже зауваження слід робити так, щоб дитина їх справді почула. Інакше вона може «закритися» від образи, чекаючи вдалої нагоди, щоб відповісти вам тим самим.

Наприклад, звертання до дитини «Ти, ледарю, сідай робити уроки» можна перефразувати так: «Давай сплануємо твій час: через п'ять хвилин ти сідаєш робити домашнє завдання, а через годину виконаєш його і підеш гуляти». Уникайте висловів на кшталт: «Завжди ти такий, завжди все неправильно робиш», «Ти невиправний!».

Це прямі вказівки дитині бути саме такою — вони не залишають їй простору, щоб поліпшити поведінку.

Пам'ятайте, що навчати дитину будь-чого найліпше на власному прикладі і щирих, довірливих взаєминах. У такому разі в дитини буде можливість сказати «так» вашому вихованню.

Пам'ятайте, що образливі слова, звернені до дитини, залишаються жити в ній: її тілі, свідомості та проявляються у згаслому погляді, невпевненості, мстивості, фізичній напруженості, хворобах, манері поведінки тощо.

Як позбутися поганих звичок?

Позбутися від небажаних звичок складно, але існують способи, які допоможуть розірвати це замкнуте коло.

• Приготуйте себе до довгого шляху. Пам'ятайте, що боротьба зі шкідливими звичками - це не забіг на 100 метрів, а марафон
• Заохочуйте себе. Заготовте собі приємності на середині шляху.
• Заведіть нову звичку. Вона повинна бути корисною і приносити такі ж позитивні емоції.
• Намагайтеся уникати ситуацій, в яких можете піддатися своїй старій звичці.
• Не втрачайте рішучості. Ми всі помиляємося. Всі періодично зазнають невдач. Якщо з вами трапиться таке ж, не докоряйте собі надмірно. Не зупиняйтеся і не опускайте руки.

Як розпізнати психологічне насильство в сім’ї?

Психологічне домашнє насильство — це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім'ї. Насильством також є свідоме ігнорування потреб та почуттів тих членів сім'ї, які залежні від людини та потребують догляду.

Прояви психологічного насильства:

• постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;
• звинувачення, засудження, словесні образи;
• обзивання нецензурними словами, приниження;
• ігнорування як спосіб «покарання»;
• зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;
• відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;
• ізолювання жертви від спілкування із друзями чи родиною;
• знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.

Як запобігти булінгу в школі

“Не буває так, що діти з 1 вересня починають когось бити чи принижувати, знімаючи на камеру. Булінг не трапляється на рівному місці”.

У початковій школі відповідальним за атмосферу та емоційний стан колективу, безумовно, є дорослий, який перебуває в приміщенні з дітьми в цей момент (класний керівник, педагог, асистент учителя тощо). Саме він має сформувати відчуття фізично-емоційної безпеки для кожної дитини. Це водночас дасть змогу досягти підвищення ефективності навчання. Тож учитель має пам’ятати та керуватися основними принципами побудови емоційно здорового колективу учнів:

1. Правила.Кожна спільнота (не лише шкільна) функціонує за певними нормами і правилами: що і в якому порядку робиться, яка поведінка неприпустима, як вирішують конфлікти тощо. У дитячій шкільній спільноті правила встановлюють дорослі. Але вони мають бути донесені і зрозумілі кожним її членом. І це – так само завдання дорослого.

“Що з тобою відбувається? Яка тобі потрібна допомога, щоби ти зрозумів та засвоїв ці правила?” – такі запитання варто ставити “бунтівникам”, поки ситуація не вийшла з-під контролю.

2. Режим.Діти, особливо молодшого шкільного віку, опановуючи ритм системи навантаження та відпочинку шкільного розкладу потребують своєчасних перерв у незвичному для них нерухомому стримуванні на уроках. Тож якщо вчитель має звичку затримувати дітей після дзвоника, проводити класні години на перервах чи застосовувати як покарання позбавлення відпочинку, зростає агресія. Зменшення рухового режиму призводить до підвищення внутрішнього напруження, і воно має знайти вихід у іграх або організованих рухливих вправах кінестетичної освіти чи на командотворення.

3. Спільне завдання.Це те, що здатне об’єднати в спільноту абсолютно різних людей. Школа – не клуб за зацікавленнями, отже – самі діти не зможуть знайти ідею, яка об’єднала б усіх. Таку ідею має запропонувати вчитель. Це може бути навчальний проєкт, підготовка концерту, дослідження – будь-що. Адже в протилежному випадку клас може об’єднатися навколо ідеї деструктивної – цькування слабшого. Деструктив вимагає менше енергії, тож цей шлях суттєво легший.

4. Лідерство.У початкових класах безумовним лідером спочатку є вчитель. І діти несвідомо “зчитують” його поведінку та ставлення до кожного з членів колективу і відповідно реагують повагою, наслідуючи ставлення наставника.

“Був у моїй практиці хлопчик, на якого весь час жалілися вчителі, а діти, відповідно, почали формувати до нього ставлення як до цапа-відбувайла, – розповідає Жанна Пархоменко. –Хоча насправді дитина була досить талановита, непогано вчилася. Й от потрапило до мене відео з уроку, на якому діти читали вірші напам’ять. У той момент, коли вийшов відповідати цей хлопчик, вчителька занурилася у свій телефон, перестала слухати. Клас моментально відреагував – почалися розмови, сміх, забавки. І в цьому виявилася причина: вчителька підсвідомо транслювала класу внутрішню неповагу саме до цієї дитини”.

Зрозуміло, що педагог – така сама людина, як і його вихованці, і має право на емоцію. Проте він повинен пам’ятати про свою роль лідера й діяти відповідно: у кожній дитині можна знайти щось хороше і звернути на це увагу класу.

“У моїй практиці була низка випадків, коли уважний дорослий кардинально змінив ставлення не лише колективу до учня, якого не поважали, а й цієї дитини до самої себе. Ці дорослі просто знайшли спосіб дитину похвалити. І це кардинально змінило картину на роки вперед”.

У будь-якому колективі обов’язково формується розподіл сталих ролей і внутрішній лідер.

“Є таке поняття як біологічний лідер. Це коли людині навіть не потрібно докладати зусиль, аби колектив слідував його прагненням і згуртовувався навколо його ідеї”.

У такому випадку вчителю бажано не протистояти такій дитині, а розпочати співпрацю над якимось конструктивом. Тобто, знову ж таки, генерувати ідею корисну для самоствердження і взаємопідтримки.

“Колись у мене в школі виник конфлікт з учителем фізкультури. Він набирав оберти, поки той не поставив мене на початок колони під час виконання вправ, щоби решта рівнялися на мене. Я досі поважаю цього вчителя і вважаю його вчинок надзвичайно мудрим”.

“Агресор і жертва – лише ролі. Коли ми починаємо активно рятувати жертву, то самі стаємо агресором”

Ми звикли розглядати булінг як конфлікт двох сторін – агресора та жертви. Тоді як насправді є ще і третя сторона – так званийрятувальник. Називається це трикутником Карпмана. Вихід із цього замкненого кола може бути в серцевину людяності й відповідальності.

“Коли вчитель, адміністрація та батьки починають активно вирішувати конфлікт у дитячому колективі, примушуючи булера відчувати себе винним, застосовувати покарання та колективний осуд, вони автоматично самі стають агресорами, перетворюючи дитину на жертву. І цей процес може тривати нескінченно колом: вчитель покарав, втрутилися батьки, підхопила адміністрація й так далі. Це коло треба розривати ще на першому етапі”.

Насамперед, варто пам’ятати, що жертва, агресор та рятівник – це не характеристики людей, а ролі, які вона добровільно беруть на себе. І ті дії, які вчиняє кожен у конфлікті, є лише аспектом поведінки. Тож і працювати із вирішенням конфлікту потрібно в цій площині:можна засудити поведінку, вчинок, але не людину.

Конфлікт та шлях його вирішення – спосіб показати дитині її цінність, навчити конструктивного діалогу на гуманістичних засадах спілкування, з повагою до потреб обох сторін. Для дорослих це привід звернути увагу на дитину: що з нею відбувається, чого насправді вона потребує і яка їй необхідна допомога.

“Чому агресор так поводиться?, – запитує Жанна Пархоменко. –Ви здивуєтеся. Тому, що йому страшно й боляче: стримуваний біль, що з якихось причин накопичився всередині, виплескується назовні агресією. Це своєрідна маніфестація дитини – зі мною не все гаразд, допоможіть мені”.

З іншого боку, жертва певною мірою дозволяє таке ставлення до себе. І це так само криється в психологічних проблемах дитини, де дорослий може навчити обстоювати свою гідність. Бо рефлекторне “давай здачі” замикає проблему в коло безвиході.

“Так сталось, що дитина не здобула внутрішнього стрижня, повірила, що вона не така, як усі, – в окулярах, із зайвою вагою, шкутильгає тощо. І дитина почала сама себе сприймати вигнанцем, транслюючи це назовні. Таку дитину потрібно навчити казати “ні, мені це не подобається”, отримати підтримку дорослого, що цькування неприпустиме в цьому середовищі, щоби вона перестала відчувати себе жертвою”.

Напруження та деструктив трикутника Картмана зникають, коли агресор вибачається перед жертвою.

“Агресор має вибачитися за помилку, за поведінку – так він візьме відповідальність за свій вчинок. І це надзвичайно важливо для подальшого емоційного стану дитячого колективу. Дорослий має привести сторони до порозуміння”.

“Воювати потрібно не з дитиною, вчителем, школою чи батьками, а з проблемою”

Коли в школі відбувається конфлікт, то він іде за традиційною схемою: “призначається” винний, викликаються батьки, долучається адміністрація. Агресивно налаштовані батьки переспрямовують провину або на свою дитину (відчуваючи сором), або на вчителя, адміністрацію тощо. У результаті, отримується гучний скандал, часто із залученням громадської думки. Конфлікт, може, і заминається, але проблема за такого підходу не вирішується, а навпаки – ускладнюється. Навіть якщо батьки забирають дитину зі школи, вони не приберуть її із суспільства – незручна поведінка буде посилюватись і ускладнюватись аж до асоціальної.

“Ми отримали в спадщину традицію шкільної поведінки: дорослий завжди має рацію; роби, що кажуть, і не став запитань, слухайся – і буде щастя. І школа часто автоматично продовжує дотримуватися цих підходів. Але суспільство нині кардинально інше, діти змінилися й не готові жити в застарілій системі. Вони бунтують, але цим процесом потрібно мудро управляти й переформатовувати з агресії на конструктив і вдосконалення за допомогою нових принципів зворотного зв’язку з повагою та вдячністю.

Найкращий спосіб вирішення конфлікту – його профілактика. Тож починати варто з навчання педагогів та адміністрацій шкіл основ лідерства, протидії булінгу, в тому числі з боку батьків, давати їм інструменти згуртовування дітей навколо спільних завдань. Завдання вчителя – не просто прийти в клас, відчитати лекцію в шумі-гамі й піти в інший клас, а навчати власним прикладом людяної взаємодії, залучати в колективні взаємини з дітьми і спрямовувати їх там, де в них ще не вистачає досвіду.

Але для цього вчитель сам має відчувати свою гідність, не беручи на себе роль жертви в розвитку конфлікту вже з батьками чи адміністрацією, демонструючи безпорадність. На щастя, сьогодні все більше батьків уважно ставляться до емоційного здоров’я своїх дітей і готові розв’язувати проблеми конструктивно.

І найголовніше: у конфлікті можна давати оцінку поведінці, але не особистості дитини, прояснити в чому насправді інтереси сторін і як знайти компроміс”.

СВІТЛАНА РОЙЗ: НЕПОПУЛЯРНО ПРО МОТИВАЦІЮ. ЧОМУ ДИТИНА НЕ ВЧИТЬСЯ

“Після 10 запиту за тиждень від батьків: “хочу, щоб психолог попрацював з дитиною-школярем, яка зовсім немає мотивації вчитися”, пообіцяла собі щось практичне на цю тему написати. Буде багато.

Погана новина:Психолог, на жаль, не зможе змахнути чарівною психологічною паличкою або чарівним мотивуючим паском і зробити з дитини “навчального генія”. Психолог не зможе вселити дитині, що нецікаве цікаво, страшне – нестрашно, те, що болить – безболісно.

Хороша новина:Він може пильно і не дуже пильно дивитися на всю сім’ю і ставити незручні і дурні запитання – і допомогти зрозуміти – чому мотивація не сформувалася або куди поділася. І запитання, і відповіді на них можуть викликати здивування, опір, злість, недовіру, усвідомлення – не у дитини – у батьків. І це усвідомлення – якщо відбувається – саме собою терапевтично.

Психолог, наприклад, може з явною провокацією запитати –а ваша дитина бачить, що ви самі вчитеся?Наскільки ви самі довго будете робити те, що вважаєте безглуздим, не отримуючи внутрішньої винагороди, не бачачи дієвого результату. Перебуваючи під прицілом оцінок, без вільного часу?Ви самі з високою мотивацією робите нецікаву і рутинну роботу? Вам самим легко весь час виправдовувати чиїсь очікування? Ви щасливі?

Батьки заперечують –“але є ж слово – Треба”.

Погана новина: з цим поколінням це слово не працює.Сучасні діти часто задають запитання – Навіщо? І вони сфокусовані на тому, в чому вбачають сенс. Якщо ми не можемо його “показати”, вони шукають щось для себе “осмислене”, а ще частіше – пов’язане із задоволенням (так, часто це, на жаль, гра).

Слова “треба”, “повинен”, “зроблю” говорять про розвиток частини мозку, що відповідає за контроль над імпульсами. У сучасних дітей саме ця частина мозку “включається” пізніше. А в підлітковому віці іноді випадає з активності.

Хороша новина:ці частини мозку разом з цими самими словами активізуються, коли у нас є розклад дня, режим дня, коли є планування, коли у дитини є постійна невелика значуща відповідальність, коли є “ритуальні” дії – ритуали сім’ї, коли в родині заохочуються питання – і пошуки відповідей, коли вся сім’я щодня дізнається щось нове, коли є належна фізична активність. А ще, коли цінності батьків збігаються з їхніми діями в світі. Коли немає “подвійних послань”.

Давайте досліджувати. Будемо розглядати паралелі. Дитина йде в школу з мотивацією. Дорослий йде на роботу з мотивацією.

– Ігровою(і тоді в школу він приносить іграшки, або “грає” за своїми правилами. У будь-який момент може сказати – “стоп гра” і вийти з навчального процесу). (Дорослий – “грає” в роботу, не підкоряється розкладу, дедлайнам, намагається робити тільки те, що цікаво, уникає відповідальності)

– Соціальною(дитина йде в школу дружити. Часто на шкоду навчанню. Якщо стосунки не складаються, може відмовлятися вчитися). (Дорослий йде на роботу для задоволеності контактами, іноді сидить в робочий час в соціальних мережах)

–Досягнень– дитина йде в школу за “12-тками” (добрими оцінками) (Якщо не вдається бути успішним, мотивація знижується). (дорослий йде на роботу за статусом, похвалою керівника, зарплатою).

–Навчальна.Дитина йде в школу вчитися. Усвідомлено. За знаннями. Дорослий – йде реалізовувати свій потенціал.

Якщо всі види мотивації присутні в нашому житті одночасно і задовольняються – це щастя-щастя-щастя. Найбільш зріла з мотивацій – звичайно – навчальна. До навчальної мотивації часто потрібно просто дозріти (це одна з причин не віддавати дитину в школу до 7 років)

Приймемо версію, що у будь-якого здорового організму, який відчуває безпеку, має бути прагнення до розвитку, повинна бути природна мотивація – розвиватися – рости- жити. Якщо ця мотивація пропадає або знижується, “Організму” – нашій Дитині, можливо:

1. Небезпечно. Коли дитині страшно, вона перестає сприймати нову інформацію. Якщо людина перебуває в хронічному стресі або травмуванні, страждає їїдовгострокова пам’ять. Багатьом дітям з дефіцитом цинку – цинк впливає на гіпокамп, частина мозку, що зберігає важливу інформацію – дійсно складно запам’ятовувати вірші і формули.
– Дитина може боятися конкретного вчителя
– Дитина упустила ази, попередній матеріал і боїться проявити неуспішність.
– Дитина може боятися зробити помилку – школа заточена на пошук помилок, а не на підкреслення успіхів. Наше завдання навчити дитину тому, що помилятися можна. І наше завдання помічати успіхи і докладені зусилля дитини.
– Дитина може боятися конкретних однокласників, які її дражнять.
– Дитина може боятися йти в туалет в школі. Їй легше саботувати школу, ніж зізнатися в цьому

2.Втомилася. Подивіться на блідих, сутулих, з синцями під очима дітей. Якщо ви вірите в вітаміни – давайте. Якщо є можливість, нехай відсипаються і вигулюються.

3. Органічні причини – дислексія, СДУГ, різновиди ММД.– Все це вважається “діагнозами”. Важливо, щоб батьки розуміли, в чому проявляється особливість поведінки і сприйняття дитини і шукали способи корекції. Таких дітей настільки багато, що це вже може вважатися варіантом норми. Способів корекції теж дуже багато. Для початку, подивіться фільм –“Зірочки на землі”

4. Дитина проявляє опір:
шкільній системі (з жорсткими правилами і авторитарністю)
– Авторитарному вчителю, який не викликає поваги
– “Мститься” школі, за те, що у неї немає вільного часу, часу на себе.
– У підлітковому віці в періоді знецінювання– тимчасово може знецінювати те, що було значимо

Чинить опір батькам:
– Якщо батьки сфокусовані на “зовнішній” успішності
– Пручається тиску, несправедливості, мстить за образи і біль – доступним для неї способом
– Опирається батькам, самооцінка яких залежить від успішності дитини,
– Батькам, які самі перестали розвиватися
– Пручається батьківського перфекціонізму

5. Внутрішні причини:
– Розчарувався в тому, що може бути “успішною”
– Не вірить в себе
– Знайшла спосіб залучення уваги неуспішністю
– Не бачить сенсу в тому, що робить
– Дитина інтровертного типу, якій складно адаптуватися до групи
– Наслідки травматизації
– У такий спосіб можуть проявлятися ревнощі до старшого-молодшого брата-сестри

Очевидно, що слова вчителя: поговоріть з ним, натисніть на нього, і кличте до відповідальності – марні

Запит батьків до психолога – підсильте його мотивацію – некоректний і теж марний. “Говорити” і трансформувати, як правило, потрібно щось у всій сімейній системі. Причому, безвідносно успішності в навчанні.

Коли батьки говорять, щиро, з любові і турботи – я хвилююся про те, ким він буде – я говорю“Діти не будуть – вони вже Є”. На жаль, вони часто відчувають себе прийнятими і улюбленими, і значущими, лише коли демонструють успішність.Вони так перевантажені нашими очікуваннями, що часто вже не знають, чого самі хочуть …

Наостанок поділюся клієнтською історією (з дозволу клієнта). Батьки – мотиваційні спікери. Самі ведуть мотиваційні семінари, заточені на вирощування успішних людей. Їхній син – 13-річний хлопець – відчуття було, що він старший за мене – сказав: “У моїй родині розмови тільки про успішність, про популярність, про лідерство. Батьки мені багато разів говорили, що хочуть мною пишатися. І я всі роки намагався, щоб мною пишалися. До 7 класу я був відмінником. Потім раптом вночі подумав, а що буде, якщо їм не буде, чим пишатися. Вони що – перестануть мене любити? Виженуть з дому? я не можу жити, весь час виправдовуючи чиїсь очікування – батьків, вчителів, незнайомих людей, яким мої батьки про мене на своїх семінарах розповідають. Виходить, що у мене немає волі. я хочу зрозуміти, чого хочу я …. ”

Школа – тільки частина життя. А наші діти – не будуть. Вони вже є.

Як уникнути конфлікту

Всі люди різні і ніхто не застрахований від конфліктів. Проте бувають ситуації, коли можна запобігти появі сварок, дотримуючись наступних порад:

- Уникайте образ. Про що б не йшлося, в якій би сфері не виникли суперечності, ніколи не ображайте опонента.

- Запитуйте. Інша людина завжди має свої власні потреби та цілі. Ми всі вступаємо у дискусію, маючи власну точку зору і власні припущення. Постановка запитань дає краще зрозуміти іншу сторону.

- Уникайте узагальнень. Вони нагадують про минулі конфлікти та викликають ще більший негатив. Це одна з найпоширеніших помилок нашої свідомості – схильність сприймати за правило будь-який єдиний випадок.

- Не тисніть на партнера – на все свій час. Деякі намагаються якомога швидше обговорити проблемні питання та закрити тему. Іншим, щоб тверезо обдумати ситуацію, потрібно більше часу.

- Будьте поблажливими. Спробуйте обговорювати все те, що вас дратує, на початковому етапі сварки.

- Будьте лояльними як до партнера, так і до себе.

Шановні ліцеїсти (учні)!!!

Сьогодні перед вами постали нові вимоги, точно так само як і перед вчителями! Щодня кожен з учасників та учасниць освітнього процесу виходить із зони комфорту, щодня потрібно виконувати нові види діяльності та вирішувати певні складні завдання, про які раніше навіть не думав. Але все це сприятиме вашому розвитку.

Ось декілька дієвих порад:

• Головна порада - все робити спокійно! без паніки та хвилювань.
• Матеріал, який потрібно опрацьовувати розбивайте на частини.
• Заходьте на платформу та відкривайте папки по днях за розкладом.
• Щодня робіть спочатку ті предмети, що є для вас складнішими. Потім приступайте до легшого.
• Не намагайтеся виконати всі завдання за годину чи півтори , для того. щоб бути вільним .
• Завдання виконуйте по 25-30 хв., потім робіть перерву 10-15 хв. дотримуйтесь режиму дня, пам'ятаючи про основні прийоми їжі та перекуси. Для кращої роботи мозку вживайте сухофрукти, фрукти, овочі, горішки. Пийте більше води, за потреби зволожуйте очі, адже ви працюєте за ноутбуком чи телефоном( планшетом).
• Якщо виникають питання по завданню, то запишіть його окремо, при нагоді напишіть про це вчителю. запитайте поради.
• За потреби попросіть допомоги у батьків.